Меню сайту
UKR                                  ENG
Драматична поема: "Сузір'я Софії"
Дійові особи:
- Софія Ліндфорс - Русова
- Марія Ліндфорс
- Зірка перша
- Зірка друга
- Зірка третя
- Зірка четверта
- Зірка п'ята
- Зірка шоста
- Зірка сьома
- Зірка восьма
- Зірка дев'ята
- Дівчинка

Дівчинка -
В сяйві тихім бездоння небес,
В міріадах яскравих сузір'їв,  
Озовись, я шукаю тебе,
Золото-срібне сузір'я Софіїї!
Астроном я ще зовсім малий,
Щоб не схибить, уважно й поволі
Я веду од зорі до зорі
Диво-лінію славної долі.
Перекласти б тебе на вірша,
Мово неба, що в блиску одвічнім,
Про оту, чия світла душа
Стала зоряним шляхом величним...

Зірка перша

Я - найперша! Я - зірка- дитя,
Зірка-дівчинка, губки-черешні.
Це ж бо я засвітилась життям
У поліському небі Олешні.

Софія Ліндфорс

Невкраїнська шляхетна сім'я.
У пошані - мистецтво й освіта.
Як окраса, в Олешні стояв
Рідний дім мій, з любові та світла...
І в лютневу засніжену ніч
Від його дорогого порога Довжиною у сотні сторіч
Почала я велику дорогу.

Зірка перша

Федір Ліндфорс (із прадідів - швед)
Українську майструє колиску,
А француженка Ганна Жерве
Переспівує лагідно пісню,
Що під зорями сон огорта Україночки, доні малої.
І ростуть, виростають літа Неспокійної мудрої долі.
О Софіє! Зорію тобі!
Ти вкраїнкою станеш душею,
Щоб з'єднать свою долю навік
З України судьбою-зорею.
Ти напишеш натхненні слова,
Що у серці живуть од колиски:
«Українське свідоме дитя
Вироста тільки з рідної пісні
Як на рідному Грунті зросте,
Рідну мову вбере, наче воду,
Лиш тоді на весь світ розцвіте
На одвічному дереві роду.»
            
Дівчинка
Промайнула четверта зима
Залишилась Софійка без мами
Чи за обрій раненько пішла,
Чи полинула вдаль за птахами
Та зоставила доню малу,
А із нею ще й старшеньку, Маню..
Мовчки йшла новина по селу.
Вбралась мама в дорогу останню.
І Софійка росла на казках,
На піснях, що їй няня співала;
В волошкових ходила вінках,
Олешнянських лелек зустрічала...
Таємниці дитячі свої
Довіряла сестричці і брату,
А тривоги і перші жалі –
Справедливому, доброму тату.

Зірка перша

В товаристві селянських дітей
Промайнуло дитинство Софії.
А провісником творчих ідей
Став для юної дівчини Київ.
В силу певних життєвих причин
Саме там оселилась родина.
Три маленькі кімнатки, камін,
Проти царського саду їх вікна...
Та щоліта в Олешню ізнов
Їдуть Ліндфорси. Рідної нені
Там капличка - свята, як любов,
У левкоях і мальвах алеї.
Там уперше Софіїних вуст
Українська торкнулася мова,
І заклалась міцна, не схитнуть,
Громадянська життєва основа.
Не вкраїнської крові, вона
Українкою стане душею
І навік свою долю з'єдна
З України судьбою-зорею!

Софія Ліндфорс    

А п'ятнадцята люта зима    
Забирає коханого тата.    
Несподівана смерть навісна    
Краде світло різдвяного свята.
І сльозою ізнову в очах    
Мені рідна Олешня бриніла.    
Божа Матір, Невтішна Печаль,    
У капличці з ікони дивилась...    
Треба жити, Софіє! Іти!    
Тільки з чим свою долю зв'язати?    
Може,музика? Маю ж бо хист,    
Це ж бо щиро і тітонька радить.    
Хоч спокуслива мрія, та все ж    
Для душі я мистецтво лишаю.    
Освітянське майбутнє святе    
Я назавжди собі обираю!    
   
Зірка друга    
Я - над Києвом! Друга з зірок!    
Я світилася мріями юнки...    
Гімназійні роки, дитсадок,    
Перші знахідки - долі дарунки.    
На весь Київ садок той один    
Був із рідної пісні та казки,    
3 української мови перлин,    
3 «дисципліни розумної ласки».    
Знов шукання у морі ідей,    
Неабиякий хист і уміння,    
Творча праця, освіта щодень,    
Неспокійного серця горіння...    

Дівчинка    

І підручники, й лекцій рядки -
Все з сестрою своїми руками.    
І раділи малі дітлахи:    
Виховательки в них - ніби мами
Серед тих гомінких дошкільнят -
Люда й Маня Старицькі. Їх тато
Піднімав український театр
І робив для культури багато.

Зірка друга

Сестри Ліндфорс - у вирі життя,
У надійнім, міцнім товаристві
Науковців, митців, освітян...
З ними Лисенки і Старицькі,
Антонович, Чубинський і Вовк
-Професивна вкраїнська фомада;
Драгоманов, Житецький Павло -
Гордість нації совість і правда.
Формували світогляд сестер
І Європи просвітницькі вчення.
Ґете, Байрон, Руссо і Вольтер -
Стимул мислити, жити натхнення.
І в Софії всі бачили вже
Європейську натуру широку...
О Вкраїнки велика душе,
Озорю тебе, добру й глибоку!
Озорю твої мудрі думки
Про майбутнє держави й освіти,
І про те, що в народу скарби
Найдорожчі - то молодь і діти.

Сестри Софія і Марія Ліндфорс

- Глянь-бо, сестро! Он Діва-зоря,
Що незайманим блиском світання
Все майбутнє освітить життя,
В твоїм серці розпалить кохання.
- Русов? Хто ж він, Маріє?
- Його Нам представив Михайло Старицький.
- Роль Ілька в «Чорноморцях»? Ти бач..
Росіянин? Чи наш, український?
Гарний голос? Мабуть, корифей...
Тільки голосу, сестро, замало!
- За насмішкою дивних очей
Ти, сестрице, кохання ховала.
Русов перший тобі промовляв
Українською мовою щиро.
А як вірші натхненно читав!
Під його ненав'язливим впливом
На зимові різдвяні свята
До Олешні Софія рушає.
Там щедрівки, колядки, казки
І народні обряди збирає.
Потім Київ, домашній театр,
Спільні студії опер...
Вдається Творча праця, й дороги назад
Вже нема для дівочого серця.

Зірка третя

Петербурга далекі вогні...
З ними - я! Я, зоря над Невою.
Мої промені – срібні пісні
Про жіночу Софіїну долю.
Пані Ліндфорс соратник і друг,
Вірний Русов! Обом педагогам,
Однодумцям, лягла в Петербург
Незабутня довіку дорога.

Дівчинка    
Повінчалися юні серця,    
По-дитячи раділи, мов диву.    
А за батька повів до вінця    
Славний Лисенко юнку щасливу.    
І дарунок зробив дорогий
Батько Лисенко доні Софії,    
Присвятивши рапсодію їй    
На народні «Ключі золотії».    
   
Зірка третя    
Шведські корені, Франції кров...    
Вже не Ліндфорс, вже інша Софія -    
Наша, Русова! В серці любов    
І на щастя народу надія.    
Бо ішли сімдесяті роки,    
Бо несли українському слову    
Заборони, укази тяжкі,    
Що душили й паплюжили мову.    
Рідну мову! З натхненням тоді    
Наша Русова так говорила:    
«Лиш ставлення до мови в житті    
Є до Вкраїни любові мірилом.»    
Я зоріла в гарячих серцях,    
Яв подружній пораді ясніла.
О Софіє! Тернистий твій шлях,    
Та бездонна душа не зміліла!    
          
Зірка четверта    
Я над Прагою ясно горю,    
Осяваю небесні широти.    
Тут, рятуючи мову свою,    
Працювала сім'я патріотів.
Заборонений віщий «Кобзар»    
Полум'яного брата Тараса,    
Рукописні вкраїнські рядки,    
Що письменства і цвіт, і окраса, -   
Мужні Русови, щоб зберегти,    
За кордоном усе видавали.    
Українські живі сторінки    
По світах популяризували.    
Працювала Софія,
а я їй любов'ю в душі пломеніла,    
Батьківщиною в серці була    
І невтішну розлуку ділила.    
   
Дівчинка    
А як Русовим знов пролягла    
Довгождана дорога додому, -    
Вся Вкраїна зірками цвіла    
У сузір'ї Софії ясному.    
Ось Чернігів...Дорога сюди    
їм була рушником домотканим,    
В нім одвічнії два кольори:    
То любов і журба невблаганна.    

Софія Русова    

Розрива мені душу журба!    
Як же жити, сестричко, із нею?    
Помирає, не чує сестра,    
Що була мені, рідна, за неню,    
За порадницю, друга...Мені    
Залишила нездійснені мрії.
Тихо в'янули квіти сумні    
На останній дорозі Марії...    
   
Зірка четверта    
Треба жити, Софіє! Іти!    
Он попереду - світла і чиста    
Над усі покоління й світи    
Пломеніє зоря Материнства.

Софія Русова

Ще малесенька зірочка ця,
Зореня, промінці-рученята...
Щось своє беї початку й кінця,
Промовляє до мами і тата.
Мій синочку, Михайлику мій!
Любий клопіт мій, рідне безсоння.
Виростай і запалюй зірки –
Доля світу в маленьких долонях...

Дівчинка

В хаті Русових людно щодень.
Творча молодь, концерти і книги...
Скільки гарних, привітних людей,
Скільки друзів дарує Чернігів!
Там Тишинський, Вербицьких сім'я,
Там Рашевський - прославлений лікар,
Гордість нації - мудрий байкар,
А тоді - завдрукарнею Глібов.
Древнє місто соборів ясних!
«Мої спомини» - серця перлини...
Світлий берег красуні Десни,
Світлі мрії про щастя Вкраїни.

Зірка четверта
За Черніговом - Ніжин, Херсон,
Київ, Харків, Полтава, Одеса,
-Там пан Русов тоді працював
На посаді статиста у земствах.
А дружина в ті дні молоді
Однодумцем, соратником стала:
У громадськім, культурнім житті
Інтереси його поділяла.
І просвітницькі цінні думки
Переходили в справи активні:
Відкривала дитячі садки
І читальні, і школи недільні.


Дівчинка

І нагадують класи шкільні
Українські хати з рушниками,
Де Тараса портрет на стіні,

Де віконечко квітне садами.
Тільки в школі веселій такій,

Добрій, рідній і повній турботи
Підростатимуть люди нові -
За Вкраїну борці, патріоти!

Зірка Четверта

І спочинку не зна трудівниця

На святих освітянських теренах:

Водночас вчителює і вчиться,

Все дбайливо збирає по зернах.

Зберегти, занепасти не дати,

Для прийдешніх часів відродити.

О висока подвижницька доле –

Для народу і жити, й творити!


Зірка п'ята

Я над Харковом сяю-зорію,

В майбуття з висоти мені видно,

І крізь темінь веду я Софію,

Що прямує красиво і гідно.

Харків... «Грамотності товариство».

Знову - відповідальна посада:

Пані Русовій керівництво

Доруча прогресивна громада.

Шлях до Києва...Невідкладні   

Задля щастя народного справи.   

Політична активна діяльність,   

Небезпеки, арешти, облави.   

Двадцять літ - то арешти, то тюрми,   

Гласний нагляд - і знову за Ґрати   

За так звану «зловредну діяльність».   

Тільки Русову не зламати.   

Двічі серце стискалось од звістки   

Про арешт чоловіка і сина.   

І постійні важкі переїзди -   

Натерпілась усього родина.   

  

Дівчинка   
Вигнання з У країни... І знову   

Служать Русови совісті й правді,

Материнському рідному слову   

В Петербурзькій вкраїнській Громаді.   

Видавнича діяльність Громади -   

Добровільна, подвижницька справа,   

Справедливості й честі засади -   

І основа Громади, і слава!   

Серед інших видань товариства -   

І підручники рідного слова,   

Зокрема, це «Буквар» український   

Й географія початкова.    


    

Зірка п'ята   
Рік десятий... І знов Україна,   

Небо ріднеє зорями квітло.   

Школи рідної Берегиня -   

Співредактор часопису «Світло».    

Пані Русову палко вітали,   
Вдячні, йшли педагоги до неї,   

Із журналу щораз переймали   

Прогресивні, просвітні ідеї,   

Світової науки надбання,

Освітянської праці здобутки

І навколо проблем виховання

Мудрі знахідки мудрої думки.

Рух просвітницький на Україні

Праці Лесгафта, власні нотатки   

Все висвітлює Русова в «Світлі».

Як же вдячні за це їй нащадки       

В цьому ж році - Софія у складі   

Освітян Комерційної школи   

Та учительського товариства,   

Що завідував ним пан Холодний.   

Закінчилась перерва тривала,   

Повертається знову Софія   

До роботи учителя. Знала -   

Це покликання, доля, надія.    

Курс дошкільного виховання   
Виклада в інституті столичнім.   

Вся в роботі допізна ізрання,   

Вся в горінні, нестримнім і звичнім.


Софія Русова

Рік п'ятнадцятий ... Місто Саратов...   

Знов здригнулась від долі удару.   

Як не впасти, як винести втрату?

Загубила лебідонька пару...

Київ.. .Байкове.. .Десь біля серця   

Щемний спомин до світу ховаю.   

Тишу слухаю. Може, озветься:   

- Треба жити, Софіє! - Я знаю...     

Тільки б віри святої не втратить,

Хоч від болю посріблені скроні!

О Вкраїно, єдина, як мати,   

Дай снаги своїй змученій доні.   

    

Зірка п'ята   
У буремнім сімнадцятім році   

Стала членом Центральної Ради,   

В Міністерстві освіти важливі

Керівні обіймала посади.     

Відділ позашкільної освіти   

І дошкільного виховання

Доручили очолить Софії,   

А вона вже доклала старання


Дівчинка   
Для дітей робітництва й селянства   

Відкривала садочки і школи,   

За просвіти відродження дбала   

І за статус вкраїнської мови.   

І на першім учительськім з'їзді   

Пані Русова - в дружньому колі,   

Що працює під гаслом вогнистим:   

«Рідна мова - у рідній школі!»   

І Шкільної Вкраїнської Ради

Біля витоків гідно стояла,   

І належала до громади,   

Що гімназію відкривала.    


Зірка шоста   
Українську, найпершу в столиці,   

Ще й ім'ям Кобзаревим названу!   

І горіли зірки-зоряниці,   

І співали Софії осанну.    


Зірка сьома   

А було їх - що вже и не злічити   

У ясному сузір'ї Софії!

Диво-зорі, подвижництва квіти,   

Ми високі, як здійснені мрії!    

   
Зірка шоста   
Дев'ятнадцятий рік ...Міносвіти   

В Кам'янці. Пані Русова плідно   

В вищій школі продовжує вчити   

І до того ж встига принагідно   

У Червонім Хресті працювати:   

І громадський шпиталь, і притулки,   

Й волонтерство у селах - не знати,   

Чи спочинуть невтомні ці руки.    


Зірка сьома   
Не йняла патріотка завзята   

Більшовицькому уряду віри.   

Неможлива для неї співпраця   

Із людьми, що Вкраїну ганьбили,

Бо радянський, суцільний, безликий

Україну туман накриває,

Бо у планах наркома освіти

Честі нації місця немає.


Зірка восьма

Я - зоря наді Львовом, вогниста,

Я в жалю ореолі сумному,

Бо вінчаю сузір'я-намисто,

Бо остання вкраїнська у ньому.

Я горю, я за всю Україну,

Так Софією щиро кохану,

Вже навіки прощаюся!

Лине Наша доня у далеч незнану...

І теплом неспокійного серця,

І душі журавлиним одчаєм

Ще Софія не раз повернеться

В Україну, я вірю, я знаю!

Та ніколи не стиснуть долоні

Дорогої землі батьківщини.

Гіркота емігрантської долі,

Серця туга - життя на чужині.


Дівчинка

Прагне Русова з рідним народом

Не порушить святого єднання,

Не порушити жодним кордоном.

Й, щоб не зрадити переконанням,

Просвітитель, учитель од Бога,

Розгортає активну діяльність.

Поруч з Русовою - свідома

Закордонна вкраїнська громадськість.

В цей період невтомна Софія

Видає основні свої праці -

Це найперші підручники-книги

В дошкільнім і шкільнім вихованні.

Як професор Софія працює

В Драгоманівськім інституті,

Збірки лекцій студентам друкує,

Розкриває дидактики сутність.

Ще вела і громадську роботу,

Енергійно, з палким інтересом.

І очолила Раду Жіночу,

Брала участь в жіночих конгресах.

Ці всесвітні конгреси в Гаазі,

Копенгагені, Римі і Відні,

В Гандельбурзі, Женеві і Празі -

Віхи мудрі, важливі і плідні.


Зірка дев'ята

Я у небі над Прагою...Ясно

Засвітилася блиском любові

Од життя, що, як музика, згасло

І розтануло в небі ранковім.

І полинуло через кордони

Аж туди, де сади і черешні,

Де злилися і зорі, і дзвони

У поліському небі Олешні,

Де свята - з рушниками і житом,

Де чекання одвічної долі...

Перервалась, як бабине літо,

Диво-лінія славної долі.

Я - над кладовищем Ольшанським,

Тут поховано Берегиню.

Недалеко від неї знайдеш

Олександра Олеся могилу.

Щовесни пролітають лелеки,

Щовесни в небесах курличуть.

«До Вкраїни вже недалеко!

Линьмо, линьмо додому!» - кличуть.

Лине Всесвіт легким вітерцем.

В нім - бездоння, та не безнадія:

В пантеоні славетних імен

Небо зорями пише: «Софія».

Скільки в імені цьому снаги,

Скільки сили, горіння і праці!

Наша Русова саме із тих,

Хто по праву є гордістю нації!


Дівчинка
Видатний політичний діяч,

Науковець, етнограф, учитель,

Автор книг і дослідницьких праць,

І психолог, і просвітитель.

І провісник майбутніх єднань

Школи й нації, школи й родини,

І борець за жіночі права,

І палкий патріот України.

Мужня жінка, невтомний сіяч

Зерен мудрості, добрих і вічних.

Це її сонцесяйне життя

Стало зоряним шляхом величним.

І радіє сьогодні душа,

Що у закладах наших навчальних

Знову Русова: стали вивчать

Сторінки її спадщини славні

І впроваджувать національну

Прогресивну систему освіти.

Знов Софія натхненна із нами,

Щоб вогонь у серцях запалити.

Той вогонь із добра і любові,

Свято мислення, творчості крила,

За вкраїнські традиції гордість

І здобутків сучасності сила.

В оченятах допитливих синіх,

У розумній дитячій голівці

Той вогонь - відчуття Батьківщини,

Відчуття, що ми всі - українці!


Зірки разом

Діти! Ягодами з любові

Ви одвічно є для Вкраїни.

Українці, будьмо ж свідомі

Та імен уславлених гідні!


Тетяна Самоненко, учениця Павлівської ЗОШ І-ІІІ ст. Ріпкинського району Чернігівської області.
автоматическая рассылка объявлений на доски
Пошук

Контакти
Block contentБлагодійна організація
"Благодійний фонд ім. Софії Русової"
тел.: +38(0462)640-165,
+38(050)313-44-68.
р/р 26005259800149
Код ЕДРПОУ: 36515335
МФО - 300863 в ПАТ "Кредитпромбанк" м. Київ
E-mail: s_rusova@i.ua

Партнери





Форма входу


Copyright MyCorp © 2017   Конструктор сайтів - uCoz