Михайло Денисенко – гончар, Заслужений майстер народної творчості України, художник і мистецтвознавець, продовжувач гончарної справи, започаткованої батьком С.Русової, Ф.Ліндфорсом в Олешні.
Народився 16 грудня 1917 року на ст.. Слюдяна Забайкальської залізниці (Іркутська обл..)
1924-1928 – навчався в Олешнянській початковій школі.
1928-1931 рр. продовжив навчання в Добрянській семирічній школі, де й утвердився намір стати художником.
Навчався в Київському художньому технікумі та Харківській художній школі.
Війна безжально зранила долю Михайла Денисенка: 1942-1944р. перебуває у фашистському концтаборі Айнзідлергоф (Німеччина) .
Після війни працює начальником керамічного цеху при Олешнянській «Облгірбудспілці» та Олешнянському цегельному заводі ім.. 1го Травня по виготовленню кахлів та гончарного посуду, а 1949-1982р. головним художником Васильківського Майолікового заводу Київської області. Праця на заводі багато в чому зумовила подальшу творчу еволюцію М.Денисенка. Художньо-експериментальну лабораторію очолював Григорій Денисенко, також нащадок гончарного роду, а головним інженером був прихильник народного мистецтва, зараз - Заслужений майстер народної творчості України, Іван Бібік.
Незважаючи на опір чиновників, одностайними зусиллями їм вдалося до початку 1960-х років перетворити Васильківський майоліковий завод на одне з провідних підприємств української художньої промисловості. Вже давно саме поняття «васильківська майоліка» стало невіддільним від їхніх імен, від міста Василькова, славного за героїчних часів козаччини в пору повстання декабристів і роки буремних революційних подій.
Твори М.Денисенка експонувалися на багатьох вітчизняних і зарубіжних виставках, вони зберігаються в 22 музеях України та країнах колишнього СРСР. Подвижницька праця, як часто буває, не принесла ні почесних звань, ні якихось особливих відзнак. То ніби про нього йдеться в афористичному вислові Ліни Костенко: «Митцю не треба нагород, йому судьба нагородила». Михайла Денисенка хвилювали не лише творчі проблеми: кілька років у надзвичайно складних умовах він жив і працював по відродженню керамічного осередку у рідному селі Олешні.
Неможливо не згадати вклад Михайла Івановича у повернення імені великої просвітительки Софії Русової на початку 90-х років минулого сторіччя до Олешні: саме завдяки його зусиллям (спільно з Г.П. Денисенком) був виготовлений і встановлений у 1991 році пам’ятний знак С.Русовій в центрі Олешні. Саме він був одним із ініціаторів присвоєння Олешнянській школі імені Софії Русової.