26 квітня за 1,5 км від с. Пилипча, Ріпкинського району, на території  колишнього хутора Герасименка, на місці дислокування  військово-польового шпиталю восени 1943 року, був встановлений пам’ятний хрест з написом «Воїнам-визволителям України, померлим від ран у військовому шпиталі, який розміщувався в с. Пилипча у 1943 році. Вічна пам'ять героям!»

Виділив кошти, сприяв і безпосередньо брав участь у встановленні цього пам’ятного знака – хреста  президент благодійного фонду ім.. Софії Русової  Іван Чаус.

Під  час спілкування з ветеранами війни, людьми поважного віку, Іван Чаус дізнався, що подібний шпиталь знаходився в хуторі Герасименка, що неподалік від Пилипчі. На той  час на хуторі було шість дворів, але в 60-ті роки минулого століття, він, як населений пункт, перестав  існувати. Його мешканці переселилися в Пилипчу, а хто відійшов на той світ. Останньою з могікан була родина Миколи Івановича Герасименка, який працював водієм у місцевому колгоспі. Саме він розповів про ті страшні і трагічні події  та показав безпосередньо місце, де була велика полкова палатка-шпиталь, місце будинку, де розміщувалась операційна і місця поховання воїнів, які померли від  ран.

«Доставляли поранених машинами, - згадує Микола Іванович, -  у перші дні – штабелями на кузові. Схвильовано допомагав медсестрам зі своєю рідною сестрою Олександрою знімати з кузова. Пізніше доставляли поранених не лише з району Кам’янки, а й з Радуля, навіть з Любеча. У хаті дядька Петра Прокоповича робили операції. Багато поранених померло, корчачись від болю. Спочатку їх хоронили неподалік у загальній  ямі, без  трун.  Згодом відвозили на кладовище.  Там було викопано ряд могил – від входу й до каплички. Вже потім всіх перехоронили, спочатку біля клубу (там був обеліск), а потім до братської могили на кладовищі. Розкопали тоді й могилу, що була в саду. Взяли частину останків і перенесли до братської могили. Решту – я особисто прикопав. Ось добре, що поставили на цьому місці хрест через стільки-то років. Саме на цьому місці закінчився земний шлях у багатьох воїнів, які побували в пеклі війни і віддали своє найдорожче – життя за свободу й незалежність, за нас з вами. І цей хрест потрібен не померлим від ран війни, а живим, як пам'ять про тих, хто своєю смертю дав нам життя.»

Того дня Іван Чаус відвідав й учасника бойових дій, фронтовика Федора Гавриловича Вороб’я, що мешкає в Пилипчі і надав йому грошову допомогу. Ветеран понад сорок років працював у колгоспі, листоношею. Незважаючи на свій солідний вік – 94 роки, ветеран має бадьорий вигляд, гарний настрій і сповнений оптимізму. А що він як завжди в строю, односельці пересвідчуються, як вправно він керує вантажним моторолером «Муравей», добираючись до магазину. Та й потиск його мужньої руки – тому переконливий доказ.