Як відомо, людина — це її вчинки.
На світі живе багато людей, але на справжню самовідданість заради майбутнього Батьківщини здатен далеко не кожен.
Таким смолоскипом жертовності було життя Софії Русової, день пам’яті  якої ми відзначаємо сьогодні. Любов до України, прагнення бачити її могутньою Державою, стати на рівні з усіма народами світу в родині Ліндфорсів-­Русових — спадкові. Куди б не закидала їх доля.

Нині ім’я нашої землячки, видатного педагога, вченого, просвітительки, всесвітньо відомої громадської діячки, організатора першого в Україні дитячого садка, голови Української філії Міжнародної жіночої організації, автора концепції національної освіти, нової школи, нових підручників і посібників Софії Русової відоме в усьому світі. Шанують пам’ять цієї дивовижної жінки і на її малій батьківщині, в селі Олешні Ріпкинського району на Чернігівщині. Саме тут, у школі, котра носить ім’я Софії Русової, утверджуються і втілюються в життя принципи й засади її української педагогіки.

І як приємно, що саме вдома, у маленькій Олешнянській школі, сьогодні усе так, як і хотіла Софія. За її методикою навчається дітвора. І «українським щебетом наповнені наші дитячі садки», і з перших розумних кроків діти знають, чим живе їхня родина, і співають пісень «з бабусиної скрині». Софія Русова страждала і писала тоді, що «сучасна українська школа не дає дітям освіти, бо суперечить усім вимогам педагогічної науки, всім потребам народного життя, вона калічить розум і душу дитини, одриває дитину від родини, й, несвідому, кидає на розпуття без усякого виховання, без певної освіти, вона не відповідає духовному складові українського народу». Нині все змінилося. І наша українська школа — на шляху до своєї духовності. І в наших силах — продовжувати йти вперед, у напрямі своєї ментальності й сакральності.