Військова служба

Закінчивши пажеський корпус, Олександр, як і його батько, розпочав військову кар’єру в 1855 р. у гвардійському Семенівському полку. Потім був переведений у лейб-гвардію, у 1-ий стрілецький батальйон у Петербурзі. Втім, маючи ліберальні погляди, він страшенно нудився на військовій службі і підтримував зв’язки з передовою петербурзькою молоддю.  Незабаром на виклик батька,котрий вже на той час мешкав в с. Олешня,де придбав маєток і перейняв його посаду – його обрали мировим посередником. Справу О.Ф.Лінфорс повів ще більш радикально на користь селян. «Але те, що чернігівське панство могло ще прощати полковнику Ліндфорсу, всіми поважаному землевласнику, того воно не могло терпіти від його молодого мало ким знаного сина, і скоро Губернатор, попросив мого брата, щоб він сам покинув посаду» – згадувала його сестра С.Ф. Русова.

Київ

О.Ф.Ліндфорс подав у відставку і виїхав до Києва здобувати вищу освіту. О.Ф. Ліндфорс мав намір стати адвокатом і, відтак, навчався на юридичному факультеті університету св. Володимира, який закінчив у 1865 р., здобувши ступінь кандидата права.  Тричі був одружений, від другого та третього шлюбів мав шестеро дітей. Третьою дружиною була Катерина Яківна Гревс (1856 – 1891), дочка викладача англійської мови.
О.Ф.Ліндфорс був призначений київським генерал-губернатором на посаду мирового посередника у Вінницький повіт Подільської губернії, де знову намагався проводити «справедливий наділ землею». Але великий землевласник, лікар-хірург і попечитель Київського навчального округу М.І.Пирогов, який на той час вже мешкав у своєму маєтку «Вишня», «коли справа торкнулася його копійки, не посоромився взятись за ту зброю, яка була цілком не гідна його звання: написав доноса на мирового посередника Ліндфорса, що він занадто захищає інтереси селян на шкоду місцевим великим землевласникам… І брата усунули по 3-му пункту, як тоді казали – за політичні усунення з посад,  згадувала С.Ф.Русова.

Олешня

Треба було годувати сім’ю та й Олешнянський маєток потребував догляду, і О.Ф.Ліндфорс повернувся на Чернігівщину.  В Олешні, О.Ф.Ліндфорс розгорнув активну діяльність як у власній садибі, так і у повітовому земстві. Його турботами у 1873 р. Городянське земство відкрило в Олешні початкову школу. На 1874 – 1877 та 1880 – 1886 рр. штабс-капітан та «радикальний адвокат» О.Ф. Ліндфорс був обраний гласним Городнянського повітового й Чернігівського губернського земського зібрання , а також членом училищної ради Городнянського повітового земства. Особливу увагу він приділяв питанню про поліпшення стану кустарних промислів у губернії та у 1874 р. О.Ф. Ліндфорс порушив у Городнянському земстві клопотання про створення в Олешні чи в іншому сусідньому селі зразкової гончарної школи, де б місцеві гончарі могли знайомитися з кращими способами виробництва глиняних виробів. Власним коштом він організував у Олешні гончарну артіль. На початку 1875 р. його клопотаннями тут було відкрито Суховерщинсько-
Олешнянське позичково-ощадне товариство та влаштовано школу з вечірніми заняттями для неписьменних дорослих.

 Губернський гласний

Внаслідок його діяльності у другій половині 70 – 80-х рр. ХІХ ст. були обстежені всі повіти губернії і здійснене більш справедливе оподаткування населення. Відновлення статистичного бюро у Чернігівській губернії відбулося у січні 1881 р. знову ж таки за діяльної участі О.Ф.Ліндфорса.  Лівим земцям удалося також домогтися відкриття в Чернігові учительської семінарії та громадської бібліотеки, покращити медичне обслуговування населення губернії. До вирішення цих питань доклав чимало зусиль О.Ф.Ліндфорс.
Багато уваги він приділяв розвитку освіти, у тому числі й жіночої, переконував губернських земських гласних збільшувати асигнування на цю справу.  Зазначимо, О.Ф.Ліндфорс був одним з ініціаторів та активних діячів земського конституційного руху. Посилення втручання чернігівської адміністрації у земські справи викликало відповідну реакцію з боку ліберальних земців. Разом з губернськими гласними І.І.Петрункевичем, О.П.Карпінським, М.О.Константиновичем, В.О.Савичем він боровся за збереження принципів самоврядування, розширення прав земств, виступав проти адміністративної сваволі, за політичні права та впровадження конституційного ладу в Російській імперії. Ліндфорс вітав вираз Драгоманова: «чисте діло вимагає чистих рук». Це були люде таких твердих принципів, такої шляхетної вдачі, що ніщо не могло б звести їх з раз вибраного шляху», – згадувала С.Ф.Русова.

Ліберальні погляди

Намагаючись згуртувати земські сили для створення широкого петиційного руху з вимогами конституції, О.Ф. Ліндфорс та І.І. Петрункевич ініціювали та провели у листопаді 1878 р. нараду ліберальних земців у Харкові.  Активна діяльність чернігівських ліберальних земців неабияк непокоїла уряд та адміністрацію губернії. У 1879 р. за наказом імператора Олександра ІІ О.Ф.Ліндфорс та О.П.Карпінський давали пояснення щодо своєї «революційної» діяльності. О.Ліндфорса було взято під гласний нагляд поліції. Однак після відміни цього наказу, О.Ф.Ліндфорс не зрадив своїм ідеям і продовжував брати участь у земському конституційному русі.

Городянський повітовий

Незважаючи на усі ці негаразди, авторитет О.Ф.Ліндфорса серед дворянства Чернігівської губернії залишався доволі високим. Чернігівське губернське дворянське зібрання 1881 р. обрало його кандидатом на посаду городнянського повітового предводителя дворянства, а губернатор змушений був затвердити це обрання. У 1881 – 1886 рр. О.Ф. Ліндфорс служив присяжним повіреним Київської судової палати і мешкав у Києві, але земської діяльності не покинув.  І водночас займався громадсько-політичними справами. Зокрема, О.Ф.Ліндфорс і О.О.Русов у 1881 – 1882 рр. видавали в Києві газету «Труд», і цьому виданню, «как органу ліберального направления», грошову підтримку надавали.

Помер О.Ліндфорс 23 травня 1890 р. у віці 53 і 24 травня був похований на Олешнянському цвинтарі, біля церкви,котру побудував батько Федір Ліндфорс. Вже згодом С.Русова згадуватиме як у червні 1889 р. разом з хворим братом і дітьми виїхала в Олешню, на Чернігівщину. Вона скаже: «Наш смуток ще зростав од присутності мого хворого брата, що цілком не розумів, куди й нащо його везуть, того самого мого брата, що колись сам боровся з свавіллям адміністрації і мене захищав од нього, а тепер він, як безпомічна несвідома дитина, дивився на всіх цих людей, що відпроваджували нас… Я лишилася на селі доглядати хворого брата, готувати Любу [дочку] до гімназії»

Гончарна школа

Те, про що мріяв О.Ф.Ліндфорс, здійснилося дещо пізніше. 26 лютого 1895 р. у с. Олешні відбулось освячення першої в Чернігівській губернії земської сільської гончарної школи. Вона була збудована на спільні кошти Городнянського повітового та Чернігівського губернського земств, а також на пожертви землевласників Олешні Ліндфорсів-Русових, у пам’ять колишнього губернського гласного О.Ф.Ліндфорса для потреб місцевого населення. О.Ф. Ліндфорс помер, але його ліберальні ідеї продовжили життя в діяльності наступних поколінь земських діячів Чернігівщини, зокрема, й Російської імперії в цілому, і призвели на початку ХХ ст. до створення Конституційно-демократичної партії Росії.