У холодну зиму тут, на Україні,

У старій Олешні, на краю села,

Нова народилася дитина –

Новая зоря.

 

Сонечка, Софієчка, Софія…

Мудрість тут закладена здавна.

І ім’я це старовинне, дивне

З гордістю носитиме вона.

 

Київ! Київ…

Місто каштанове, де зупинилася Софійчина сім’я,

Тут провела дівчина юні роки

І навчання перше здобула

 

Роки біжать… Софія вже доросла.

З сестрою знов у Києві вона

І дитсадок найперший в Україні

Створить зуміла жінка і вела.

 

Уже дружиною до Праги від’їжджає,

Щоб до народу донести Шевченка дар

І видати нелегкими трудами

Відомий світові «Кобзар»

 

Вернулась на Чернігівщину рідну

Серед простих людей вона жила.

Та за роботу в «Народній волі»

Софія арештована була

 

В’язниця! За любов до Батьківщині…

Позбавлена свободи, молода,

Покарана в стражданнях за Україну,

В тюремних стінах сина сповила.

 

Професор, викладач, просто людина,

Діяч громадський і великий патріот.

Життя все працювала без упину,

Навчала, просвіщала свій народ

 

Невтомне серце в Празі зупинилось,

Проте і зараз Україна пам’ята

Софію Русову – свою дитину,

Що присвятила їй усе життя.