- Іване Петровичу, ви є відомою футбольною людиною в Україні, і віддаєте цій справі вже багато років. Що вас спонукало залучитися ще й до відновлення духовної спадщини Софії Русової?

- У футболі, на жаль, досить багато бруду. І коли часто стикаєшся з цим футбольним негативом, то виникає бажання пошукати духовного відпочинку серед особливих людей або місць, святинь.

- І так вийшло, що цим особливим місцем для вас стала саме Олешня?

- Так. Сталося це зовсім випадково, коли я їхав на кладовище своїх пращурів, похованих у селі Олександрівці, яке знаходиться на відстані одного кілометру від Олешні. Там я почув розповідь бабусь про сім’ю Ліндфорсів, що проживали в Олешні. Вони їх називали панами, які робили добрі справи. Зворушений почутим, захотів побачити, де саме знаходиться це місце. В Олешні я познайомився з сільською головою Надією Авраменко, і вона показала мені маєток Ліндфорсів, який знаходився в дуже занедбаному стані. Але це місце зачарувало мене своєю казковою природою і багатовіковими дубами. Недарма кажуть, що існують місця з особливою енергетичною аурою. Це, мабуть, і полонило мою душу. На той час я ще майже нічого не знав про Русову, але закохався саме в цей край, і відтоді мене завжди тягнуло в Олешню. Нерідко так бувало, що виснажений нервовою працею на посаді президента "Десни", я приїжджав туди, щоб обіймати дуби, відчуваючи енергетику цього незвичайного місця. Потім зацікавився біографіями людей, які жили в старому маєтку. Від місцевих мешканців дуже багато дізнався про родину Ліндфорсів. Розповіли, скільки доброго зробив батько Софії Русової Федір Ліндфорс для села.
Поступово я почав посягати глибину духовної спадщини Софії Русової. Останньою книгою, яку прочитав на сьогоднішній день, є «Мої спомини», в якій вона описує своє дитинство в Олешні та нелегке життя в юні роки, прощання з батьківщиною через вимушену міграцію. «Прощай, рідна, дорога Україно, кидаю тебе з одним палким бажанням - усі свої старчі сили віддати на визволення твого народу, щоб знову пишалася ти і волею, і наукою, і багатством….»

-  Які роздуми і світоглядні принципи Софії Русової на вас вплинули найбільше?

- Я не фахівець, тому не можу давати оцінку її працям і педагогічній діяльності, але очевидним залишається одне - вона була безмежно віддана своїй справі, а просвітництво і діяльність на користь України зробила головною метою власного життя. Софія Русова прагнула до незалежності української держави та української мови. Де б вона не була, завжди відстоювала інтереси  народу України. Про це Русова чудово сказала в одній зі своїх праць для дошкільного навчання: "Найдорожчий скарб у кожного народу - його діти, його молодь, і чим свідоміше суспільство, тим з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя".
Сповнені любові до народу України і турботою про його майбутнє й такі слова Софії Русової: «Кохаючи свою національну культуру, дитина поважатиме і другі нації, та цікавитиметься їхнiм життям, навчиться шукати і знаходити у вселюдській культурі ті скарби художні, наукові й моральні, які можуть стати їй найріднішими, бо не нав’язані з боку, а органічно прищеплені до її душі».

- Чи вплинули ідеї Софії Русової на ваше особисте сприйняття життя?

- Звичайно. Хоча я ще не до кінця пізнав багатогранну спадщину Русової, але її далекоглядність, духовність, самовідданість на ниві просвітництва дають чудовий приклад  для наслідування та для збереження і відновлення всього того, що вона принесла у цей світ і залишила на милій моєму серцю Батьківщині.
Творити не лише для себе, а й для інших, адже духовні цінності залишаються нетлінними. Часто згадую слова: «Людина це творіння природи. А скільки ж, скільки всього дано Людині! Потрібно лише все багатство з користю та розумно використовувати! А заздрощі це баласт, який заважає Людині вільно жити та розуміти життя, знайти свій світлий шлях і йти по ньому, створюючи щось корисне для свого народу, для людства. Ну а як же? Для себе жити сумно і нецікаво».

- Зацікавившись спадщиною видатної просвітниці, ви поставили на меті відродження садиби Русової?

- Після вивчення біографії Ліндфорсів я поставив собі на меті відродити садибу з урахуванням особливостей архітектури середини XVIII століття. Здійсненню цього непростого проекту планую присвятити кілька років. Щоб люди, яким не байдужа спадщина Софії Русової, могли поринути в той далекий час і проникнутися значенням справ, які робила Софія та її сім’я.

- Вже розпочато роботи по реконструкції та відбудові садиби. Що далі?

- Щоб розпочати здійснення проекту, я цілий рік займався проектною документацією та глибинно вивчав історію появи цієї франко-шведської родини в Олешні – з моменту приїзду до села батьків С. Русової -  Ганни Жерве та Федора Ліндфорса. А також їхню діяльність в Олешні, в тому числі й започаткування ними в Олешні гончарства. Першим реконструйованим об’єктом стала гончарна майстерня XVIII століття. Другим  етапом буде будівництво комплексної інфраструктури садиби Софії Русової та реконструкція будинку, де вона народилася і проживала разом із сім’єю. Після реконструкції в цьому будинку діятиме музейно-просвітницький центр.

- З вашої ініціативи створено перший в Україні благодійний фонд імені Софії Русової. Яка його мета?

- Популяризація багатогранної спадщини великої просвітительки, реконструкція об’єктів тогочасної Олешні, створення музейного культурно-туристичного комплексу для мешканців і гостей Чернігівщини та фінансування інших проектів пов'язаних з нашою духовною спадщиною.

- За вашого сприяння профінансовано спорудження пам’ятного знака на честь Ємельяна Пугачова в Добрянці. А за ініціативою фонду Софії Русової 3 жовтня було проведене мистецьке свято в Олешні.

- Такі заходи необхідно проводити постійно, щоб донести до людей ту глибину життєвих цінностей, яку намагалася донести Софія Русова. Щодо свята в Олешні, то мені було дуже приємно, що на нього завітали люди, які на початку 90-х першими почали піднімати величезний культурний пласт, закладений більше двохсот років тому відомою просвітителькою. Того часу в Олешню приїжджала онука Русової - Ніна Михалевич, і ось через 18 років приїхала вже правнучка Софії -  Орися Михалевич, яка вперше відвідавши Україну, була вкрай зворушена. Приємно, що про Русову знову почали говорити, що ця тема не забута навіть в наш скрутний час. Приємно було спілкуватися в Олешні з такими світлими людьми, як Галина Дацюк і Надія Самуляк, які першими торкнулися теми спадщини Софії Русової, та котрі були ініціаторами проведення численних свят в Олешні на Софіїн день.
Приємно було бачити серед присутніх на святі народного артиста України Василя Нечепу, який приймав активну участь у організації мистецького свята за що йому велике спасибі, ректора Національного інституту Українознавства – академіка АН України Петра Кононенка, а також відомого чернігівського журналіста і мандрівника Олександра Волощука (до речі, однією з останніх книг прочитаних мною, була його «Північна Одісея»). Радує, що проведення свята вийшло на високий якісний рівень завдяки великій допомозі в проведенні заходу обласної та районної адміністрації, олешнянської сільської ради та олешнянської сільської школи ім. Софії Русової. Особливу подяку хотів би висловити начальнику управління культури і туризму облдержадміністрації Сергію Мойсієнко та директору історичного музею ім. В. Тарновського - Сергію Лаєвському. Мені б хотілося наступного року зібрати всіх родичів цієї великої родини, адже через спілкування з ними більше пізнаєш простих і людяних життєвих цінностей. Цінностей, які ніколи не будуть замінені ані грошима, ані політикою, ані нещирістю.