28 лютого 1895р. в Олешні Ріпкинського району Олександром Ліндфорсом, братом Софії Русової була засновна перша в Чернігівській губернії гончарна школа.
В 40-х роках в Олешні оселився відставний полковник Федір Федорович Ліндфорс – кавалер орденів Святого Станіслава ІІ ступеня, Святої Анни ІІІ ступеня, Святого Володимира з бантом. Він з великим ентузіазмом взявся за господарську діяльність і одержував від того значні прибутки.
Син Ф.Ф. Ліндфорса Олександр Федорович Ліндфорс в 1874р. був обраний гласним Чернігівських губернських земських зборів. З цього часу починається його активна діяльність по вивченню питання про розвиток кустарних промислів у губернії. Особливу увагу гласний О.Ф.Ліндфорс приділяв поліпшенню умов праці та життя гончарів. Кустарна техніка та процес виготовлення гончарних виробів перебував на дуже низькому рівні. Покращення ремесла та умов праці Ліндфорс вбачав у застосуванні різних форм артілей (сировинних, виробничих, підсобних та складських). За життя йому вдалося розворушити громадськість, звернути на цю проблему особливу увагу. І навіть після смерті О.Ф. Ліндфорса його проекти та ідеї не пропали безслідно. Городницьке земство в 1893 році виступило з ініціативою в память О.Ф. Ліндфорса влаштувати в Олешні, як центральному селі гончарного осередку, власний земський завод. Було вирішено найняти для завідування майстернею здібного  до ремесел чоловіка. Ним став Петро Михайлович  Пашутинський – вчитель Седнівського училища.
Спільні зусилля земства і особливо родичів О.Ф. Ліндфорса нарешті завершилися тим, що в Олешні у 1895 році було збудовано приміщення першої земської гончарні. План будівлі і фасаду, а також технічний кошторис був складений Пашутинським П.М. 26 лютого відбулось освячення приміщення гончарні. Софія Русова, сестра О.Ф. Ліндфорса, яка не змогла приїхати на цю подію, надіслала з Харкова телеграму такого змісту:

«Дорогі Олешнянці!
Вітаю Вас із відкриттям гончарної школи! Дай Бог, щоб вона пішла добре і навчила, як можна краще, обробляти єдине багатство, що Бог дав нашій бідній місцевості, і дала вам добрий заробіток. Давно хотів Вам влаштувати її Олександр Федорович, та не дав Бог7 йому віку дожити. Тепер земство влаштовує цю школу в його пам'ять. А я хочу просити вас виконати ще одну добру думку покійного: влаштуйте артіль між собою. Самі знаєте, як важливо одному битися з нуждою – то дров немає, щоб свій горен затопить, то коня немає, щоб горшки на ярмарок повезти. Разом легше пробитися. Згадайте, як Олександр Федорович умовляв вас завести артільний горен і артільну сушильню. Тепер якраз час виконати це бажання покійного: Хай всі учні нової школи навчившись виготовляти краще горшки, з’єднаються разом і спільно поведуть справу так, щоб образи бідняку не було. Уже 22 роки існує у вас школа грамотності: навчилися в ній грамоті майже всі Олешнянці, значить можуть самі читати Євангеліє, а там на кожній сторінці наказується жити дружно, як брати між собою. Мало читати Євангеліє, треба старатися і жити по християнські. Ось тут ви і укладіть між собою угоду, щоб навколо нашої нової гончарної школи склалася хоч і невелика гончарна артіль – і піде тоді ремесло Ваше і все життя ваше добрим, праведним  шляхом. А це найголовніше і цього бажаю вам від щирого серця. Ще раз вітаю вас з новою школою і думаю, що вона з’єднає вас в одну міцну і дружну сім’ю. С.Р.»
Майстерня була побудована на землі Ліндфорсів, вони ж надали потрібний для будівництва ліс, щебінь, землю під майстерню та землю під глинища, крім того 500 карбованців грошима.
В зв’язку з цим і з метою більшого сприяння гончарам у їхній праці Ліндфорси висунули до губернських зборів такі вимоги:
1. Майстерні повинно бути присвоєно ім’я Олександра Федоровича Ліндфорса
2. Якщо губернське земство з яких-небудь причин не знайде можливим влаштувати завод на артільних засадах, то далі хай земство вирішує про її форми
3. Глинища, які уступаються земству, повинні бути також надані в безкоштовне користування всіх селян с.Олешня, але з зобов’язанням копати глину згідно вказівкам Земства.
Завідуючим майстернею з самого початку був призначений П.М. Пашутинський, який вже встиг  за 2 роки перебування на службі в земстві зарекомендувати себе з найкращого боку.
1 липня 1895р. майстерня почала працювати. Пашутинський наводить список тих, хто працював в майстерні протягом 1895-1896 років:
Лавреній Ничипоренко, Михайло Нечипоренко, Каленик Денисенко, Федір Денисенко, Конон Нечипоренко, Терентій Глущенок, Степан Денисенко, Григорій Мурий та Олексій Скорик. Серед асортименту виробів школи-майстерні були: кухонні каструлі різної величини, вершкові каструлі, судки для обідів, кухонні чашки, горщики для каші, молочні глечики, польські сметанники, відроподібні маслянки, горщики для квітів, чорнильниці, окарини, полоскальниці, горщики і миски різної місткості. Враховуючи відповідність умовам, які висували Ліндфорси, комісія земських зборів розглянула питання і вирішила передати майстерню артілі гончарів на 1 рік. Так була здійснена мрія Олександра Федоровича Ліндфорса про об’єднання кустарів в артіль для полегшення їхньої тяжкої праці. Завдяки наполегливим старанням самого Олександра Федоровича, а згодом і його родини, гончарна справа донині не загинула в Олешні, так як це трапилося в сусідніх селах Грабів, Ловинь, Ганнівка та в таких розвинутих гончарних осередках Чернігівщини, як Ічня та Ніжин.

Віддані подвижницьким ідеалам родини Ліндфорсів брати Михайло Іванович та Григорій Павлович Денисенки, художники-професіонали з великим досвідом роботи на найбільшому керамічному виробництві України – Васильківському майоліковому заводі, запровадили нові технології та високохудожні зразки в Олешні. Зараз справу родини Денисенків вдало продовжує донька Григорія Павловича – Олеся Денисенко. Високохудожні роботи майстрині та глиняні шедеври з родинної колекції були представлені на виставках в музеях Чернігова.

На початку 2010р. за фінансування благодійного фонду Софії Русової  були закінчені роботи по реставрації  тієї стародавньої гончарної майстерні, яку в 1895 році відкривав Олександр Федорович Ліндфорс, і яка знаходилася у вкрай аварійному стані. Зараз ця майстерня входить до складу музейно-туристичного комплексу «Садиба Софії Русової».  Приємно, що вже в жовтні 2010р. там розміщалась гончарна виставка доньки Григорія Павловича Денисенка – Олесі Денисенко.

 Олешня одна з небагатьох зберегла гончарне ремесло, передаючи його з покоління в покоління. Продукція цього ремесла не просто побутова необхідність, а саме ремесло – дефіцитний, вартий поширення досвід людей, що жили на нашій землі.