Меню сайту
UKR                                  ENG
Головна » 2012 » Лютий » 02
7 лютого виповнюється 165 років з дня народження Олександра Олександровича Русова, відомого українського земського статистика, етнографа, фольклориста і громадського діяча, чоловіка Софії Русової.
Дитинство
Олександр Олександрович Русов народився 7 лютого 1847 р. в м. Києві в сім’ї росіянина — військового лікаря. Атмосфера тогочасного Києва взяла в полон сім’ю Русових. «Киевская атмосфера 50-х и 60-х годов,— за спогадами В.П.Науменка,— была напитана украинским течением, бросавшимся в глаза даже просто видом свиток, чумарок, сорочек, смушевых шапок, так как это всё пестрило на улицах, на гуляннях». Молоді вчителі, які готували хлопчика до школи, читали українські вірші й самі писали їх українською мовою. «Однажды, в отсутствии учителя,— згадував Олександр Олександрович Русов,— на его столе в его комнате нашёл и прочёл написанное для себя стихотворение, где были не русские слова "сів та й зажурився”». Це дуже зацікавило і здивувало малого хлопця.
Уже в дитинстві він почав розуміти, що поряд співіснують дві різні мови : одна, на якій треба вчити вірші й байки, а друга — якою вчитель пише вірші, а батько під акомпанемент гітари співає «Хлопче, молодче !».  
Київська громада
 У 1870 р. розпочалася активна діяльність Олександра Олександровича Русова як одного з найенергійніших і видатних членів Київської громади. Він брав участь у підготовці до видання історичних пісень М.П.Драгоманова і В.Б.Антоновича, працював над укладанням українського словника, здійснював екскурсії та експедиції по Україні, збираючи етнографічні матеріали, писав вірші, захоплювався музикою і співом (в опері М.Лисенка і М.Старицького «Різдвяна ніч» виконував роль Вакули).  
Подружжя Русових
У 1874 р. дружиною Олександра Олександровича Русова стала Софія Ліндфорс (Софія Русова) — згодом відомий педагог, просвітниця. Олександр Олександрович відіграв вирішальну роль у її становленні як громадського діяча й ученого : «Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою, і без довгих промов та роз’яснень збудив у мене ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і керувала моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа».  Життєвий шлях цих двох непересічних особистостей був нелегким. Але, як згадували ті, хто знав подружжя Русових, «рідко можна було зустріти таку пару, де б чоловік і жінка так підходили одне до одного, як Олександр Олександрович і Софія Федорівна. Обоє інтелігентні, широко освічені, вони були перейняті однією думкою — як найкраще прикрасити свої духовні сили, і разом з цим визначалися великою делікатністю і простотою у поводженні з людьми».
Видання «Кобзаря»
Навесні 1875 р. О.Русов отримує громадівське доручення : термінове виїхати за кордон і видрукувати максимально повний Шевченків «Кобзар», оскільки в межах Російської імперії це не можливо з цензурних причин. Той факт, що таку відповідальну справу, як видання «Кобзаря» за кордоном, доручили  Олександру Олександровичу Русову, а не комусь іншому, свідчить про його значний авторитет серед громадівців. «Все всегда были уверены, что и Александр Александрович, и его молодая жена охотно сделают всё возможное для выполнения задач общественных, оставляя в стороне все свои личные удобства или неудобства»,— писав пізніше В.П.Науменко.
Русови з радістю сприйняли доручення. Навесні 1876 р. друкування «Кобзаря» було закінчено.
Робота статистиком
Олександр Олександрович Русов влаштувався на посаду статистика в Чернігові.  Коло інтересів Олександра Олександровича Русова не обмежувалося лише статистичною діяльністю. Олександр Олександрович Русов мав рідкісну здатність притягувати до себе людей, захоплювати їх своїми інтересами, ідеями, переконаннями. З ним приятелювали Л.І.Глібов, М.В.Лисенко, М.Ф.Сумцов, П.С.Єфименко, Панас Мирний, В.Г.Короленко, М.М.Коцюбинський, Б.Д.Грінченко. Помешкання Русових, хоч би в якому місті вони оселялися, перетворювалося завжди в те «інтимне вогнище», навколо якого збиралися місцеві громадівці, колеги, інтелігенція, друзі, молодь.
Переслідування
 І все це робилося на тлі постійних стресів, викликаних неодноразовими арештами дружини, його самого, а потім і сина. Олександра Олександровича Русова, доброзичливого чоловіка, який викликав щирі симпатії й тепле ставлення у знайомих і малознайомих людей, влада зарахувала до «небезпечних елементів».
Під час одного з обшуків на квартирі Русових жандармський офіцер особливо ретельно переглядав його листи, в яких часто зустрічалися такі висловлювання, як : «все, що веде до світла і  добра», «рідна країна», «дорога батьківщина», «на користь рідного краю» або «на користь рідного народу», а ще більше «рідна Україна», «національна самосвідомість», «українське питання». У листах повідомлялося про вихід у світ окремих книжок, драм, повістей українською мовою; дехто з авторів звертався з різними проханнями: то прилаштувати українську книжку в магазин або допомогти видати щось, то помістити статтю в журнал. У всьому цьому жандарми помітили «сепаратизм». На такі звинувачення педагог відповідав : «Якщо в листах до мене багато говориться про Україну, то ви, безумовно, праві, що для мене не існує іншого народу, як той, який мене виховав. Я знаю, що є, наприклад, португальці, іспанці, але інтереси цих народів для мене зовсім відсутні. Допомагати виданню або розповсюдженню португальських або іспанських книжок і газет я ніяк не можу…
— Але чого ж Ви хочете досягти виданням і розповсюдженням цих книг?—дивувався жандарм.— Можливо, Ви бажаєте, щоб будь-який Ваш хохол читав і книги і навіть газети своєю мовою ?
— Безумовно, бажаю,— відповідав Олександр Олександрович.— І вже за дорученням двох земських губерній — Херсонської і Чернігівської — склав розрахунки, скільки буде коштувати для цих губерній влаштування такої кількості шкіл, яка б могла забезпечити загальну освіту, а значить загальну грамотність».
Саратов
У 1915 р. у зв’язку з першою світовою війною комерційний інститут евакуювався до Саратова.  По приїзді здоров’я Олександра Олександровича Русова погіршало, і 8 жовтня 1915 р. він помер. Поховали його в Києві на Байковому кладовищі. Родина поставила йому пам’ятник із чорного мармуру, на якому викарбувано слова Т.Г.Шевченка :
                   Раз добром зігріте серце
                   Вік не прохолоне.


Переглядів: 1345 | Додав: DimaX | Дата: 02.02.2012 | Коментарі (0)

Пошук

Контакти
Block contentБлагодійна організація
"Благодійний фонд ім. Софії Русової"
тел.: +38(0462)640-165,
+38(050)313-44-68.
р/р 26005259800149
Код ЕДРПОУ: 36515335
МФО - 300863 в ПАТ "Кредитпромбанк" м. Київ
E-mail: s_rusova@i.ua

Партнери





Форма входу


Copyright MyCorp © 2024   Конструктор сайтів - uCoz