Сім’я для кожної людини є тією
колискою, з якої починається виховання та формування її як особистості. Саме
наші батьки впливають на наш внутрішній світ, і на те, ким ми станемо в
майбутньому. Відразу видно дитину, яку батьки оточують любов’ю та добром. У
такої дитини мир і спокій у душі, стійке моральне здоров’я, щиросердечна віра в добро, віра в красу
людську.
Неважко зробити висновок, що саме в такій родині зростала та
виховувалась палка патріотка своєї країни, майбутній педагог зі світовим ім’ям
Софія Русова.
Беззаперечним доказом того є численні згадки про свою
родину, які залишила пані Софія в своїх «Мемуарах».
Особливо палко Софія Федорівна любила свого батька, Федора
Ліндфорса, який відігравав основну роль в вихованні дітей в родині, адже мати,
Ганна Жерве, дуже рано пішла з життя.
Народився Федір Федорович в 1807
році, був старшим сином генерала Федора Андрійовича Ліндфорса. З 1817 року виховувався
у Пажеському корпусі, звідки був випущений 14 червня 1826 прапорщиком у
лейб-гвардійський Єгерський полк і через два роки, 18 липня 1828 р., зроблений
в чин поручника. Був гарячий патріот російський – всю молодість пробув на
війнах – з поляками, турками. Ліндфорс був звільнений у відставку з виробництвом в генерал-майори. Хворий на
туберкульоз, він з родиною
виїхав з Сибіру в Україну, та оселився в придбаному ним у Городнянському
повіті Чернігівської губернії маєтку Олешня, і займав у цьому повіті посаду
почесного світового судді до самої смерті, 8 січня 1871.
Новий олешнянський поміщик був
шведського походження, його дружина – французького. Вони мали п’ятеро дітей:
шістнадцятирічного Олександра, дванадцятирічну Марійку, десятилітню Наталю,
шестирічного Володю, і малесеньку Софійку, яка народилася п’ятою за кілька
років після купівлі олешнянського маєтку.
Софійка, наймолодша дочка Федора Ліндфорса, згадувала опісля: «Батько мій був
високий, стрункий, мав чорне волосся, сині очі і дуже гарне обличчя. Вдачею був
добрий, лагідний, тільки дуже запальчивий, дуже захоплювався різними розвагами.
Один час захопився картами, але давши
слово матері, покинув цю розвагу. Був високошляхетної вдачі, - його слово,
обіцянка завжди були непорушні. Батьки мої дуже любилися».
Федір Ліндфорс збудував в Олешні невеличку церкву. Вона, на
жаль, не збереглася. Започаткував в Олешні гончарну майстерню, 19 лютого 1861
року увійшло в історії країни як день скасування кріпосного права в Росії.
Федора Ліндфорса обрали мировим посередником. Це дало йому змогу працювати на
користь селян.
Попри займані серйозні посади та воєнні чини Федір Ліндфорс був легкої вдачі,
не без почуття гумору. Пізніше в «Мемуарах» Софія Федорівна згадувала «…татко
любив жартувати з місцевим священником о. Марком. На заутреню Великодню він
наказував слузі в момент як уперше заспівають «Христос Воскресе» стріляти з
маленької зеленої гармати, яка залишилась ще з походів. Марка попереджували про
постріли, але він все одно так лякався, що мало хрест йому не падав з рук.»
Літо 1870-го року стало останнім щасливим в родині. 9 січня 1971р.
Федора Федоровича не стало. «…Татко вийшов на прогулянку, але вернувся скоро,
йому стало погано, а в хаті нікого не було. Помер він на руках нашого фурмана.
Я так любила батька, я божеволіла, не могла відійти від тіла…».