Сьогодні  в Олешні, на садибі Софії Русової відбулась зустріч голови благодійного фонду Івана Петровича Чауса з керівництвом Національного інституту українознавства, під час якої була досягнута домовленість щодо підписання договору про співпрацю.
     На зустрічі були присутні Тарас Петрович Кононенко кандидат філософських наук, заступник директора з науки, завідувач відділу філософсько-психологічних проблем українознавства, Рильський Григорій Володимирович заступник директора з адміністративно господарчої роботи. Нечепа Василь Григорович старший науковий співробітник, Народний артист України.
     Основною метою угоди є методично-наукова допомога Національного інституту українознавства у відтворенні історичної спадщини Софії Русової для майбутнього музейно-просвітницького центру на базі садиби Софії Русової в Олешні.

Прийняти участь у висадженні дерев приїхали Президент благодійного фонду – Іван Петрович Чаус, народний артист України – Нечепа Василь Григорович, відомий ботанік та академік Курдюк Михайло Григорович, заслужений вчитель та керівник гуртка плекання української мови ім.. С.Русової – Вачнадзе Інеса Іванівна.

Також завітали гості з
ЧДПУ ім.. Т.Г. Шевченка – завідувач кафедри екології та охорони природи Карпенко Юрій Олександрович, завідувач агробіостанцією ЧДПУ -  Петрик Євген Миколайович та завідувач агробіостанцією обласного педагогічного ліцею – Потоцька Світлана Олександрівна. До заходу приєдналася також голова олешнянської сільської ради Надія Павлівна Авраменко.

Загалом було висаджено п’ятдесят фруктових та біля двох десятків екзотичних дерев.

Тож будемо сподіватися,  що навесні заквітує садок біля садиби Русової і милуватиме око відвідувачів та гостей, а головне – Софіїних нащадків, які, надіємося, завітають наступного року до рідної Олешні. ФОТОЗВІТ>>>

Представляємо до Вашої уваги кілька рядків з цього листа:

Вельмишановний Пане Чаус!

Вернулась наша сестричка з далекої Олешні, багато розказала, багато фотографій
показала. Дуже Вам усім дякуємо, що не забуваєте нашу Пра-Бабу, Софію Русову,
що вчите в школі про Неї, вшановуєте ЇЇ великими святами. Нас це тішить і до
певної міри дивує: хіба не чудо, що понад сто років після народження Русової, ЇЇ
не тільки не забули, а і вчать про Неї, і вчаться  з ЇЇ писань – застосовують ЇЇ 
філософію, ЇЇ методи навчання в школах! Хіба це не чудо?

Фотографії приголомшуючі! Як багато – і чисельно, і різноманітністю – вшанували
Пра-Бабу! Як змінилась Олешня як порівняти з 1991-им роком! Знову ж таки дякуємо
всім, хто причинився до розбудови, до відродження села. Мушу сказати, що фотографії
новобудов мене приголомшили: симпатичні такі будиночки, гарно розташовані
і з любов’ю в середені прикрашені.

Хотілося би щоб комплекс розвивався яко навчальний центр (педагогіки, музики,
гончарства) – співпрацювати, наприклад, з навчальними закладами Чернігова.
Цікаво нам, що ви думаєте.

Будь ласка, напишіть нам  - сестра Орися, була у Вас на святі, буде довго-довго
приходити до себе, така маса вражень, а я була у Вас в 1991 році – незабутні дні!

Велике Вам спасибі за все! Дай Вам Боже здоровля!! На все добре!

Ольга Рудакевич – 24 жовтня, 2009

- Іване Петровичу, ви є відомою футбольною людиною в Україні, і віддаєте цій справі вже багато років. Що вас спонукало залучитися ще й до відновлення духовної спадщини Софії Русової?

- У футболі, на жаль, досить багато бруду. І коли часто стикаєшся з цим футбольним негативом, то виникає бажання пошукати духовного відпочинку серед особливих людей або місць, святинь.

- І так вийшло, що цим особливим місцем для вас стала саме Олешня?

- Так. Сталося це зовсім випадково, коли я їхав на кладовище своїх пращурів, похованих у селі Олександрівці, яке знаходиться на відстані одного кілометру від Олешні. Там я почув розповідь бабусь про сім’ю Ліндфорсів, що проживали в Олешні. Вони їх називали панами, які робили добрі справи. Зворушений почутим, захотів побачити, де саме знаходиться це місце. В Олешні я познайомився з сільською головою Надією Авраменко, і вона показала мені маєток Ліндфорсів, який знаходився в дуже занедбаному стані. Але це місце зачарувало мене своєю казковою природою і багатовіковими дубами. Недарма кажуть, що існують місця з особливою енергетичною аурою. Це, мабуть, і полонило мою душу. На той час я ще майже нічого не знав про Русову, але закохався саме в цей край, і відтоді мене завжди тягнуло в Олешню. Нерідко так бувало, що виснажений нервовою працею на посаді президента "Десни", я приїжджав туди, щоб обіймати дуби, відчуваючи енергетику цього незвичайного місця. Потім зацікавився біографіями людей, які жили в старому маєтку. Від місцевих мешканців дуже багато дізнався про родину Ліндфорсів. Розповіли, скільки доброго зробив батько Софії Русової Федір Ліндфорс для села.
Поступово я почав посягати глибину духовної спадщини Софії Русової. Останньою книгою, яку прочитав на сьогоднішній день, є «Мої спомини», в якій вона описує своє дитинство в Олешні та нелегке життя в юні роки, прощання з батьківщиною через вимушену міграцію. «Прощай, рідна, дорога Україно, кидаю тебе з одним палким бажанням - усі свої старчі сили віддати на визволення твого народу, щоб знову пишалася ти і волею, і наукою, і багатством….»

-  Які роздуми і світоглядні принципи Софії Русової на вас вплинули найбільше?

- Я не фахівець, тому не можу давати оцінку її працям і педагогічній діяльності, але очевидним залишається одне - вона була безмежно віддана своїй справі, а просвітництво і діяльність на користь України зробила головною метою власного життя. Софія Русова прагнула до незалежності української держави та української мови. Де б вона не була, завжди відстоювала інтереси  народу України. Про це Русова чудово сказала в одній зі своїх праць для дошкільного навчання: "Найдорожчий скарб у кожного народу - його діти, його молодь, і чим свідоміше суспільство, тим з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя".
Сповнені любові до народу України і турботою про його майбутнє й такі слова Софії Русової: «Кохаючи свою національну культуру, дитина поважатиме і другі нації, та цікавитиметься їхнiм життям, навчиться шукати і знаходити у вселюдській культурі ті скарби художні, наукові й моральні, які можуть стати їй найріднішими, бо не нав’язані з боку, а органічно прищеплені до її душі».

- Чи вплинули ідеї Софії Русової на ваше особисте сприйняття життя?

- Звичайно. Хоча я ще не до кінця пізнав багатогранну спадщину Русової, але її далекоглядність, духовність, самовідданість на ниві просвітництва дають чудовий приклад  для наслідування та для збереження і відновлення всього того, що вона принесла у цей світ і залишила на милій моєму серцю Батьківщині.
Творити не лише для себе, а й для інших, адже духовні цінності залишаються нетлінними. Часто згадую слова: «Людина це творіння природи. А скільки ж, скільки всього дано Людині! Потрібно лише все багатство з користю та розумно використовувати! А заздрощі це баласт, який заважає Людині вільно жити та розуміти життя, знайти свій світлий шлях і йти по ньому, створюючи щось корисне для свого народу, для людства. Ну а як же? Для себе жити сумно і нецікаво».

- Зацікавившись спадщиною видатної просвітниці, ви поставили на меті відродження садиби Русової?

- Після вивчення біографії Ліндфорсів я поставив собі на меті відродити садибу з урахуванням особливостей архітектури середини XVIII століття. Здійсненню цього непростого проекту планую присвятити кілька років. Щоб люди, яким не байдужа спадщина Софії Русової, могли поринути в той далекий час і проникнутися значенням справ, які робила Софія та її сім’я.

- Вже розпочато роботи по реконструкції та відбудові садиби. Що далі?

- Щоб розпочати здійснення проекту, я цілий рік займався проектною документацією та глибинно вивчав історію появи цієї франко-шведської родини в Олешні – з моменту приїзду до села батьків С. Русової -  Ганни Жерве та Федора Ліндфорса. А також їхню діяльність в Олешні, в тому числі й започаткування ними в Олешні гончарства. Першим реконструйованим об’єктом стала гончарна майстерня XVIII століття. Другим  етапом буде будівництво комплексної інфраструктури садиби Софії Русової та реконструкція будинку, де вона народилася і проживала разом із сім’єю. Після реконструкції в цьому будинку діятиме музейно-просвітницький центр.

- З вашої ініціативи створено перший в Україні благодійний фонд імені Софії Русової. Яка його мета?

- Популяризація багатогранної спадщини великої просвітительки, реконструкція об’єктів тогочасної Олешні, створення музейного культурно-туристичного комплексу для мешканців і гостей Чернігівщини та фінансування інших проектів пов'язаних з нашою духовною спадщиною.

- За вашого сприяння профінансовано спорудження пам’ятного знака на честь Ємельяна Пугачова в Добрянці. А за ініціативою фонду Софії Русової 3 жовтня було проведене мистецьке свято в Олешні.

- Такі заходи необхідно проводити постійно, щоб донести до людей ту глибину життєвих цінностей, яку намагалася донести Софія Русова. Щодо свята в Олешні, то мені було дуже приємно, що на нього завітали люди, які на початку 90-х першими почали піднімати величезний культурний пласт, закладений більше двохсот років тому відомою просвітителькою. Того часу в Олешню приїжджала онука Русової - Ніна Михалевич, і ось через 18 років приїхала вже правнучка Софії -  Орися Михалевич, яка вперше відвідавши Україну, була вкрай зворушена. Приємно, що про Русову знову почали говорити, що ця тема не забута навіть в наш скрутний час. Приємно було спілкуватися в Олешні з такими світлими людьми, як Галина Дацюк і Надія Самуляк, які першими торкнулися теми спадщини Софії Русової, та котрі були ініціаторами проведення численних свят в Олешні на Софіїн день.
Приємно було бачити серед присутніх на святі народного артиста України Василя Нечепу, який приймав активну участь у організації мистецького свята за що йому велике спасибі, ректора Національного інституту Українознавства – академіка АН України Петра Кононенка, а також відомого чернігівського журналіста і мандрівника Олександра Волощука (до речі, однією з останніх книг прочитаних мною, була його «Північна Одісея»). Радує, що проведення свята вийшло на високий якісний рівень завдяки великій допомозі в проведенні заходу обласної та районної адміністрації, олешнянської сільської ради та олешнянської сільської школи ім. Софії Русової. Особливу подяку хотів би висловити начальнику управління культури і туризму облдержадміністрації Сергію Мойсієнко та директору історичного музею ім. В. Тарновського - Сергію Лаєвському. Мені б хотілося наступного року зібрати всіх родичів цієї великої родини, адже через спілкування з ними більше пізнаєш простих і людяних життєвих цінностей. Цінностей, які ніколи не будуть замінені ані грошима, ані політикою, ані нещирістю.